Олександр збирався у відрядження. Дружина, Юля, поклала дітей і сіла поряд із чоловіком. Вона хотіла насолодитись останніми хвилинами, проведеними з чоловіком. «Чи правильно я роблю, відпускаючи його?» – думала жінка, бо як би вона не довіряла чоловікові, серцю було неспокійно. 2 тижні пролетіли швидко. Діти Юлі не давали їй сумувати за чоловіком: вони їли і кричали за трьох, так що на момент, коли чоловік повернувся, Юля не встигла навіть сильно скучити. – Ось, наш готель… – говорив чоловік, показуючи фото, – а це бар перед нашим готелем, ми там часто з колегами сиділи після робочих зустрічей. Показавши всі фото, Олександр пішов спати, а дружина залишилася далі розглядати кадри. І недаремно… раптом Юля побачила одне фото.
«Здалося!» – подумала вона, але придивившись, зрозуміла: “Ні, не здалося …”. На фото на задньому плані, на краю ліжка чоловіка, лежав білий сарафан із маками. Цей сарафан Юля замовила на інтернеті, але їй він не підійшов, і та подарувала сарафан подрузі, Люді, колезі чоловіка, яка, до речі, не повинна була там взагалі бути. – Як ти могла? – Юля вирішила поговорити спочатку з давньою подругою і потім тільки з чоловіком, – я ж тобі так довіряла… – Юль, пробач. Я не зрозуміла, як це сталося. Зрозумій, я завжди заздрила тобі білою заздрістю, а тут… одна з наших колег зах воріла, і я поїхала у відрядження замість неї, там зустріла Олександра та…
– Тобі інших мужиків було мало? – Ображено запитала Юля, а потім грюкнула дверима і пішла. Коли вона дізналася, що Люда ще й ваg ітна від її чоловіка, остаточно вирішила подати на розлучення. Не минуло й року після того, як зателефонував Олександр посеред ночі та попросив Юлю впустити його додому, мовляв, треба серйозно поговорити. – Люда не змогла… – з порожніми очима Сашко глянув на колишню дружину, – ми знали, що нар0 диться двійня. Орg анізм Люди не витримав. Її не стало, а діти… вони нар0 дилися завчасно. Але з ними все гаразд. Я не знаю, що робити Юль. Я не знаю що робити! Наступного дня Юля поїхала до поло gового будинку без відома колишнього чоловіка.
Вона подивилася на дітей, і в її голові з’явилися імена: Катя та Ліза. Через кілька років син Юлі одружився. На весіллі до батьків нареченого підійшли батьки нареченої: – І все ж ми дивуємося, як ви в такий час змогли виховати чотирьох прекрасних дітей?! – Ось так вийшло, – сказала Юля, поклавши голову на гr уди чоловіка. – Наші-наші, – посміхнувся Олександр.