Моїй онучці вже шість років. Але невістка тремтить над нею як квочка. В садок дівчинку записала з чотирьох років, все боялася за її імунітет. Але навіть і зараз, варто дівчинці чхнути, як невістка відразу укладає її в ліжко. З двадцяти двох робочих днів в місяць, внучка відвідує садок від сили шість днів. Я над своїм сином так не тремтіла. Температури немає – значить здоровий. А соплі? Соплі – це не хвороба. А моя невістка все твердить своє – “У Христини слабкий імунітет”. Тому вона і не виходить на роботу.
Ну хто таку працівницю, яка відсутня на робочому місці три тижні з чотирьох, тримати буде? Я пропонувала Моніці свою допомогу, на випадок якщо внучка захv оріє. Казала їй, виходь на роботу, я з дівчинкою в разі чого посиджу. Але мені м’яко натякнули, що мої методи виховання невістці не до вподоби. Можна подумати, що вона займається дитиною. Як би не так. Дівчинці скоро в школу, а вона ні читати, ні рахувати не вміє. От у моєї подруги онук, одноліток Христини, вже й читає, і рахувати до п’ятдесяти може, і англійською з дитиною займаються. А моя невістка з телефону “не вилазить”. Та й з приводу їжі. У мене таке відчуття, що невістка їжу для своєї родини не готує. Пару раз приходила, а у них їсти нічого.
З тих пір я двічі на тиждень готую в себе різні страви, потім тягну все це до них додому. Це треба бачити, як накидаються на моє куховарство син та онука. Як ніби їх голодом морили. Дуже сподіваюся, що коли дівчинка піде в школу, то невістка зволить вийти на роботу. Скільки можна знущатися над дочкою і чоловіком. Дівчинку загодувала ліками, чоловік працює, як проклятий, щоб забезпечити сім’ю. І мені не доведеться тягнути їжу через все місто.