Зі своїм чоловіком я роз лучилася, коли синові було 4 роки. Дитина нормально пережила цей період, вона навіть навчилася говорити реченнями, тож ніяк наше роз лучення морально на неї не вплинуло. Колишній чоловік платив аліменти, коли був час, він приїжджав до дитини, грав з нею, водив гуляти. Зрідка забирав із садка. У сина була взаємодія з татом, і я вважала, що це головне. У мене з’явився інший чоловік. Вітчим теж полюбив мою дитину, син звик до нього. У нас панувала спокійна атмосфера. І ось нещодавно син різко змінився. Моя 6-річна дитина зібрала свої іграшки в рюкзак, сказала нашій кішці не сумувати і поводитися добре, одягла черевики і встала біля дверей: -Мамо, я хочу жити з татом.
Ця фраза змусила все перевернутися всередині мене. Обурення, образа, пустота – все одразу змішалося всередині. Син продовжував стояти біля дверей та наполягати на тому, що йому потрібно до батька. Я зателефонувала колишньому чоловікові, ро зповіла ситуацію, він приїхав за дитиною. Тиждень син прожив із колишнім чоловіком. Я собі місця не знаходила. Потім все ж таки зажадала, що він повернув мені дитину назад.
Чоловік привіз, але я не могла впізнати сина. Він не хотів залишатися у мене. Жодні солодощі, чіпси та мультики не допомагали його відволікти. Син плакав, просився до тата. Я теж плакала, не могла зро зуміти, в чому річ, що я роблю не так. Тоді я безпосередньо запитала у дитини, що сталося: -Ви роз лучилися через мене? Я хочу, щоби ви жили разом. Виявляється, наше роз лучення подіяло на сина пізно. Він зараз усвідомив, що мама та тато не разом і звинувачував постійно себе. Я покликала колишнього чоловіка, і ми спокійно пояснили сину, що таке у дорослих буває, але все гаразд. Начебто поки що син заспокоївся.