Якось Леся підскочила посеред ночі від сильного бо лю в серці. Антон, який міцно спав поряд, спросоння спитав, що в неї трапилося. -Сильно коліт у серці. -Та добре тобі, здалося. Завтра сходи до лkкаря. -Чому ти мене не кохаєш? -Та люблю я тебе, з чого ти взяла? Леся продовжила лежати, але так і не підвелася з ліжка до ранку. Постійно думала про те, чому можуть бути ці болі, і чому чоловік, з яким вона прожила вже 10 років, настільки до неї байдужий. Вранці, коли Антон пішов на роботу, Леся почала копатися в телефоні, щоб знайти людину, якій можна було б зателефонувати та отримати підтримку.
Так вона нат рапила на номер Вадима. Згадала, що колись по вуха в нього закохалася. Але Леся була одружена, та й Вадим був молодший за неї на 6 років. Усе скінчилося, так і не розпочавшись. Але Лесі в цей момент чомусь дуже захотілося набрати Вадиму. -Леся? Ти? Радий тебе чути. -Я хотіла поговорити. -Приходь увечері в кафе, чекатиму. Коли Леся зайшла в кафе і, Вадим вже чекав її. Він підвівся, з усмішкою побіг їй назустріч. Біль у серці у Лесі почала поступово вщухати. З Вадимом їй стало спокійно… Після кафе вони пішли додому до Вадима.
Він чудово готував, тож зміг здивувати Лесю своїми кулінарними здібностями. Вони заснули на одному ліжку, але через кілька годин Леся встала, розбудила Вадима і сказала, що їй треба йти. -Почекай, я відвезу тебе. -Ні. -Подзвони, коли захочеш. Чекатиму. Антон спав біля телевізора. Він навіть не помітив, як Леся пройшла повз нього, вмилася і лягла спати. Наступного дня Вадим зателефонував та запросив до себе. -Але цього разу я назовсім. Можна, можливо?