Хоча її мати пішла з життя п’ять років тому, вона досі не може забути огидного випадку, який стався під час їхньої останньої зустрічі. Мати сиділа в кріслі, на потилиці у неї стирчали волосся. Усі звикли до кіл під її очима, бо вони не зникали. Поруч із нею сиділа її племінниця, яка часто відвідувала її і вже була в курсі всіх недуг. Вона дбала про неї. Мати постійно казала: – Вона справді дбає про мене і наглядає за мною.
А ти егоїстка, думаєш тільки про себе? – Мамо, ти ж знаєш, у мене сім’я, чоловік не працює, щомісячні витрати та діти на мені. Як мені бути? Щоразу, коли вона бачила свою матір, вона лаяла її за те, що та виросла егоїсткою. Раніше вона була працьовитою, здоровою, елегантною жінкою, яка навчала всіх життя та правильної поведінки. Була жінка з характером. Але дочка не слухалася її, у всьому суперечила, відстоювала свою думку. При кожній нагоді їй нагадували про те, що вона мала нахабство ігнорувати свою матір і не послухатися її. Нещодавно мати розкрила доньці таємницю: вона не була її матір’ю та насправді взяла її у ди тячому будинkу.
Мати думала, що вона непритомна впаде від подяки, але все вийшло навпаки. Вона почала відчувати себе чужою. – Якщо ти вважаєш, що я погана дочка, то ти мені більше не мати, – криkнула вона, перш ніж втекти. З того дня минуло п’ять років. Мати покинула цей світ. Дочка стояла біля кам’яної плити і плакала: – Мамо, ти мала рацію у всьому; я справді була поганою дочкою. Я не допомагала тобі, не дбала про тебе. Ти моя рідна, люба мамо. Будь ласка, вибач мене.