Я у шлюбі більше 10 років. Але якби мене повернули в минуле і запитали, чи я хочу бути з цією людиною, то я б точно відмовилася і бігла куди подалі. Спочатку все було добре в нашому сімейному житті. Чоловік добре заробляв, я також. Ми ні в чому собі не відмовляли. У чоловіка була квартира, йому від бабусі дісталося, у мене нічого свого не було. Перша дитина була запланована. Ми дуже хотіли хлопчика, все продумали, розрахували сімейний бюджет так, щоб грошей вистачало.
Потім з’явилася друга дитина, чоловік став трохи нер вовим, бо я сиділа вдома з дітьми і не працювала, всі витрати були лише на ньому. Третю дитину ми не планували, але я не зважилася на переривання ваrітності, тож захотіла нар одити. Коли я була на останньому місяці ваrітності, чоловік втратив роботу. З того моменту все й почалося. Йому довго не вдавалося знайти хорошу роботу з нормальною зарплатою, щоб утримувати дітей. Він став багато в чому себе обмежувати, а потім взагалі перестав давати гроші на покупки. Сам приносив додому продукти, причому найдешевші.
Мені з дітьми доводилося харчуватися одними макаронами, про такі делікатеси, як м’ясо чи ковбаса, ми й не мріяли. Моїй доньці доводилося доношувати речі старших братів. А якось чоловік прийшов додому і від нього дуже смачно пахло шашликом. Донька вчула і теж захотіла. Мені було так прикро за дитину, що її батько харчується краще, ніж ми. Я поговорила з чоловіком, а він мені натякнув, мовляв, він один працює, значить він більше має прав їсти смачні продукти. Але я зараз не можу покинути дітей і вийти на роботу, тож доводиться те рпіти.