Минулої неділі довелося встати раніше, щоб з’їздити у справах. Погода сприяла прогулянкам. Я міг і пішки сходити до мерії, щоб закінчити оформлення паперів на ділянку, але вирішив пішки пройтися лише до зупинки. І ось сиджу я на зупинці і нікого не чіпаю. За хвилин п’ятнадцять до мене прилаштувалася жінка похилого віку. Обличчя в неї чомусь було незадоволене, зморшки на її обличчі утворили глибокі западини.
Під’їхав автобус, жінка підійшла, але не стала в нього залазити, постояла кілька хвилин, а потім повернулася до мене. -Гей, ти, що ти не бачиш, що мені треба допомогти? Молодь нині тупа, доки не скажеш прямо, нічого не зроблять. Мені зовсім не подобається, коли до мене так грубо звертаються, тому я вдав, що не почув, що розлютило її ще більше:
-Твою ж наліво, ти що глухий? Не треба вдавати, підніми свою кабану тушу і допоможи мені! Я ледве стримався, щоб не сказати цій хамці щось рівноцінне у відповідь. Щоб не наговорити щось, я просто встав і пішов своєю дорогою, поки жінка кричала мені слідом нецензурні слова. От якби вона нормально попросила, я обов’язково допоміг би.