Марусю в селі всі любили, бо вона справжня трудівниця. Хоч і непроста у неї доля склалася, жінка ніколи не цуралася роботи. Свого чоловіка вона рано втратила, з дітей у неї син. Олексій після 23 років перебрався жити в місто і про свою маму практично не згадував. Тому жінці доводилося самій давати собі раду з усім господарством. Вона на життя ніколи не скаржилася. Варто було розпочатися rородньому сезону, як жінка бралася за справи, ігноруючи біль у спині. Син відвідувала її рідко, вона хоч і сумувала, йому не дзвонила, щоб не заважати.
Він завжди мав дуже багато справ. Маруся збирала огірки, коли через хвіртку до неї зайшла Арина. Дівчина жила по сусідству одна. Сім років тому невідомо від кого вона народила дівчинку, а її батьків через два роки не стало. Вона дуже поважала і любила Марусю, тому завжди приносила смакоти, коли їх пекла. -Тітка Маруся, я дивлюся ви знову не шкодуєте себе. Давайте поп’ємо чаю? Я вам пиріг принесла! У суботу з’явився син уперше за півроку. Посидів у матері буквально годину, а потім збирався назад. Після його відходу Маруся побачила, що телефон на столі залишив, поспішила, щоб повернути.
А біля хвіртки почула розмову Олексія та Арини. -Навіть не смій мамі говорити, що Олена моя дочка. Ти чого сюди свої пироги тягнеш? Хочеш від дому шматок відтяпати? Навіть не сподівайся! Маруся стояла в тіні дерев, тож її не помітили. Так вона дізналася, що поруч із нею живе її рідна онука. Після цього сталося те, чого Олексій найбільше боявся. Маруся вирішила переписати будинок на онучку, чоловік залишився без спадщини, він нічого не заслужив.