Для батьків я був дуже бажаною дитиною. Вони мене нар одили у досить зрілому віці. Коли я виріс, всіляко намагався бути добрим сином для них. Закінчивши університет, я перебрався до столиці, де мені запропонували роботу. Я певну частину зарплати завжди виділяв для батьків та відправляв їм. Але згодом я зрозумів, що треба задуматися і про своє життя, я вирішив придбати майно, доки молодий і можу платити. Я взяв квартиру в іпотеку.
Надалі в планах було збудувати сім’ю, привести туди красуню дружину. Тільки з іпотекою мої фінансові можливості скоротилися, батькам я став надіслати менше, але з огляду на те, що вони також мають пристойну пенсію, на хороше життя мало вистачити. Але коли я поїхав до рідного міста, щоб їх відвідати, мені довелося вислуховувати цілу низку претензій з їхнього боку. -Сину, у тебе якісь проблеми на роботі? – почав батько.
Ні, все добре. -А де тоді гроші? Ми що даремно тебе наро дили чи що? Ти маєш те пер нас утримувати? -Вам хіба не вистачає? -Так! Ми хочемо до ресторанів ходити і у театри, – почала мати. Коли вони дізналися, що я взяв іпотеку, стали на мене kричати, що я егоїст. Поїхав я звідти ображений. Не розмовляю з ними те пер, але гроші продовжую надсилати.