Три роки тому батьки подарували Насті абонемент на заняття у кінному клубі. Там їй виділили коня буланої масті, якого так і звали – Булан. Дівча і кінь відразу порозумілися і подружилися… Рік тому Настя прибігла з клубу у сльозах. – Тату, за тиждень Булана відправлять на скотобійню! Говорять, що він старий і нікому не потрібен. Тату, давай його викупимо! Стас замислився. Заради доньки він готовий згорнути гори. Можна й коня викупити. Але що з ним робити? Це ж не песик, у квартиру його не приведеш. Можна, звісно, відправити на дачу. Але хто за ним там стежитиме. Адже Булан вимагає догляду. – Порадимося з мамою та дідом. Може, щось придумаємо, — ухилився він від прямої відповіді. – Як це “викупимо Булана”?!
Ольга навіть сіла від подиву. – Що нам з ним робити? Як годувати? Хто його доглядатиме? Ти, доню, збожеволіла! Але коли мати побачила, як радісно зустрів Булан Настю, як її дочка перетворилася поряд зі своїм другом, серце в неї здригнулося. Булана викупили майже за тисячу доларів. Перевезли на дачу. Там Стас із тестем, нашвидкуруч спорудили йому загороду. Поки що літо, він на свіжому повітрі поживе, а до осені йому житло збудують. Настя щодня відвідувала друга, благо дача була близько від міста.
Разом з конем, його чотирнадцятирічна наїзниця освоювали “професійні” премудрості: возити віз, орати… Булан виявився затребуваним помічником на дачі. Конюшню йому допомогли зробити сусіди. Потім Стас із тестем накосили сіна Булану на зиму. Настя випросила допомогу у керівництва клубу з догляду за конем, не безкоштовно, звичайно, але з великою знижкою. Перезимував Булан добре. До нього постійно їздили Настя, Стас, тесть. Та й сусіди, що живуть на дачах, не залишали коня поза увагою. І ось настала весна. Дачники вже складають план, коли і кому знадобиться допомога коня. Отак, Булан, якого хотіли пустити на ковбасу, став своїм серед дачників.