Марину Петрівну всі знали, любили та поважали у клубі ритмічної гімнастики. Їй уже було далеко за шістдесят (за документами), але більше сорока років ніхто не давав: крім аеробіки Марина відвідувала в тренажерний зал і займалася бігом вранці. І в мороз, і у дощ. Завжди стежила за своєю зовнішністю, завжди у гарному настрої. Зі своїми одноклубниками вона ділилася лише секретами здорового способу життя, і ніколи, нічого не розповідала про своє особисте життя. А тут її ніби прорвало… – Навіщо потрібні стосунки із чоловіком? Для щастя, радості. Значить і розлучатися потрібно гідно. Я ось із моїми колишніми досі зберігаю відмінні дружні стосунки. А їх було троє. І від усіх них я сама пішла.
Скільки, скільки? – стрепенулися одноклубниці. – Розкажіть, Марино Петрівно – Вперше заміж вийшла ще студенткою. А через рік дізналася, що він має коханку. Не почала влаштовувати скандалів. Домоглася можливості вирушити вчитися до США. Андрію, при прощанні в аеропорту, сказала, що не вимагаю від нього вірності і вважаю, що маю звільнити його від усіх обов’язків. І досі, якщо мені потрібна допомога юриста, він відразу відгукується на моє прохання. – Мій другий чоловік, Білле, подарував мені сина. Але він був такий нудний, що через два роки життя з ним, я пішла від нього. Працевлаштувалася в іншому місті, Біллу сказала, що хочу пожити для себе, і що він, як батько мого первістка, завжди буде мною коханий.
Як друг. Про те, що мені набридло його занудство, я й слова не сказала. Розлучилися, мені та сину він призначив пристойне утримання. – Там я зустріла Алекса. Як згодом з’ясувалося, жахливого бабія. Розлучилася з ним за п’ять років. І повернулася на батьківщину. Після мами мені дісталася нерухомість. – Вдома я влаштувалася у велику компанію перекладачем. Тут і зустріла свого четвертого чоловіка Стаса. Ми разом уже 25 років. У нас дві вже дорослі дочки. – Тому я й говорю, дівчатка, що розлучатися з колишніми потрібно гідно…