Марина Петрівна пестила та плекала сина Ігоря. Мало не на руках носила. Тому у свої двадцять вісім років він не має ні знань, ні спеціальності. Живе із мамою. Працює сторожем. Усю свою зарплату витрачає лише на себе коханого. А мама його годує та містить. Марина Петрівна має ще дочку. На думку матері та брата – недолугу. Адже жінка, що має зробити? Вдало вийти заміж. А Настя надумала в університет вступати, працювати вечорами і жити на орендованій квартирі, на пару з подругою. Як є недолуга. І ось Ігор знайомиться з Ганною. Дівчина із забезпеченої родини вже зробила хорошу кар’єру, купила собі двокімнатну квартиру.
Загалом молодець дівчина. Ось тільки чим вона була так засліплена, що не побачила гнилі в Ігорі – незрозуміло. Але закохалася у нього. Правильно кажуть – кохання зле. Ганна настільки втратила голову, що забула про запобігання і “залетіла” від Ігоря. Молодий чоловік чудово розумів, що такий успіх йому більше може не випасти, і швиденько зробив пропозицію руки та серця Ганні. Та, продовжуючи витати у хмарах, погодилася. І ось Ігор привів Ганну познайомитися зі своєю родиною. З мамою та з сестрою. Ігор переїхав жити до Ганни. До весілля.
Чим він думав, незрозуміло, але спробував встановити звичні йому правила – щоб жінка доглядала його. Ну як звик із матір’ю. Тут Ганна прийшла до тями, і поцікавилася життям коханого. З’ясувала, що той по суті сидів на шиї матері. Жодних цілей не мав, ні до яких досягнень не прагнув. – Як так? – Здивувалася вона. – Тебе влаштовує твоє життя? – Ну, а що тут такого? – у свою чергу здивувався Ігор. – Моєї зарплати на мої потреби вистачає. А на решту заробиш ти. – А на що ми житимемо, коли я вийду в декрет? – Запитала Ганна. – Батьки допоможуть. Твої та мої… Виставила Ганна Ігоря за двері. І перервала ваrітність.