Я вdова із двома дітьми. Живемо у квартирі, що залишилася нам від чоловіка. Працюю я у бюджетній організації. Зарплата не дуже, але хоч із лі k арняними проблем не буває. Родичів у чоловіка не було, а моя мати більше думає про мою молодшу сестру, ніж про онуків. Колись вона оплачувала її навчання в університеті. Але навіть після того, як сестра закінчила університет та влаштувалася на роботу, все одно допомагає допомагати. – Дякую хоч на роботу взяли. Зарплати там кіт наплакав, — каже мені мама.
Можна подумати, що я гроші гребу лопатою. Цього року мені довелося особливо тяжко. Обох хлопчаків треба було спорядити до школи. Старший у мене перейшов до шостого класу, а молодший тільки пішов до школи. Щоб купити їм все необхідне, мусила взяти кредит. Першого вересня моя мама не могла прийти до школи, бо виїжджала до подруги на ювілей. Прийшла до нас три дні тому. Влаштувала для онуків маленьке свято, принесла подарунки та торт. Сіли ми пити чай, розмовляли. Я розповіла, що для того, щоб зібрати дітей до школи, змушена була взяти кредит. Поскаржилася на ціни, а тут ще збирати двох.
Мама підтримала мої скарги щодо ціни. – Скрізь зараз дорожнеча! – сказала вона. – Я твоїй сестрі операцію допомогла сплатити, так там такі ціни, що у мене волосся дибки встало. – Яка – така операція? Що з нею? Чому мені нічого не розповіли? – Злякалася я. Виявилося, що сестричці робили пластику на грудях. Збільшили розмір. – А то з її “прищиками” ніколи собі чоловіка не знайде… Ось так ось. Коли я у матері просила грошей у борг, на шкільне приладдя для онуків, у неї грошей не було. А як коханій донечці груди збільшити – так знайшлися. Сваритися з матір’ю через це я не стала, бо все розумію. Для неї молодша все ще дитина. А я, як би мені не було складно, впораюся якось…