Відчуваю себе загнаною в кут. -Через квартиру? Та ч орт із нею. Що ж тепер через неї все життя мучиться з нелюбою людиною, чи що? -Він батько моїх дітей. -Невже? І як часто він із ними грає чи робить уроки? -Так, ти маєш рацію він і не бачив їх майже. Але останнім часом намагається приходити додому вчасно. -І? Чи приходить і займається ними? Ні! От і нема чого вплутувати сюди дітей. Це ваші і лише ваші справи. А останнім часом він поводиться тихо, бо відчув загрозу розлучення. -Саме так. Значить ми для нього все-таки щось та значимо, якщо він не хоче розлучатися?
А може, боїться квартиру втратити, так само, як і ти. І чого ти так за неї переживаєш? -Розумієш? Адже ми змогли оформити іпотеку тільки завдяки тому, що продали квартиру маминої сестри. Вони зараз із мамою живуть у нашій старій квартирі. Чоловік категорично не хотів жити ні з моєю мамою, ні з батьками. Ось тітка Олена і поступилася нам своєю квартирою, перебравшись до мами. Але Остап і в тій квартирі не захотів жити. Сказав, що перед хлопцями соромно бути приживалою у родичів дружини. Спокійно він зможе жити лише у своїй квартирі. А те, що саме родичі дружини заплатили первісний внесок, друзям не обов’язково знати. Остап увесь час казав, що йому треба багато працювати, щоби розплатитися за квартиру.
Тому йому й доводиться затримуватись на роботі. А я вірила йому, поки мене не здивували, що не на роботі він зовсім затримується. Ось тут тільки я і помітила, що грошей більше від його понаднормових не стає. Він мені зраджував, я певна. Остап від своєї частки у квартирі не відмовиться, я це точно знаю. Мені перед тіткою дуже соромно. От і розриваюся, не знаю, як бути. -Я знаю багато сімей, у яких була зрада, потім все якось устаканилось і живуть вони зараз один з одним цілком комфортно. Все питання в тому, чи зможеш ти його пробачити. -Ні, питання в тому, чи зможу я йому тепер довіряти. А я йому не довіряю. Ні щодо вірності, а щодо порядності так взагалі.