Клавдії було п’ятдесят три роки, коли молода пара сусідів нар одила дочку Аню. Мишко з Танею купили будинок два роки тому, з тих пір жили в селі, а працювати їздили до міста. Для самотньої жінки молода пара стала рідною, а коли вже в них наро дилася дочка, то для Клавдії маля стало промінцем світла. Жінка в подарунок новонар одженій пошила ковдру з клаптиків. Теплу, легку. Клавдія стала дбати про Ганну, як про рідну онучку. Із задоволенням поралася з дівчинкою, коли Таня просила посидіти з дочкою. Анюта теж полюбила Клавдію і до школи була впевнена, що баба Клава – це її рідна бабуся. Бабуся та онука міцно потоваришували. Як тільки Анюта доросла до такого віку, коли змогла тримати голку, баба Клава почала вчити її шити.
Передавала дівчинці свої вміння. Анюта була старанною ученицею. Вона любила розглядати бабусин подарунок, ковдру з клаптиків. Знала на ньому кожен квадратик. Якого кольору, що за малюнок і якого кольору нитками там вишитий. Дівчинка виросла з ковдри, вона постелила її на крісло у своїй кімнаті. Анюта виросла, закінчила школу, вступила до ПТУ вчитися на швачку, як баба Клава. Щотижня, приїжджаючи додому на вихідні, показувала та розповідала бабусі про свої роботи, ділилася своїми досягненнями. Баба Клава уважно розглядала роботу онуки. Хвалила та робила зауваження, якщо її щось не влаштовувало. Анюта, таємно від усіх, готувала подарунок бабусі. Така ж ковдра з клаптиків, яку отримала сама.
Природно більше. І ось настав день і Анюта, горда і схвильована, віднесла подарунок бабусі. Баба Клава уважно вивчила працю своєї учениці: – Молодець! П’ять! – усміхнулася вона… Баба Клава пішла уві сні. Лігла спати, а вранці так і не прокинулася. Анюта прибігла до бабусі, побажати їй доброго ранку, а вона лежить у ліжку і ніби спить. І прикрита її подарунком… Спадкоємцем у баби Клави виявився троюрідний племінник. Михайло після всіх поминальних обрядів поговорив з ним і викупив будинок баби Клави. Племінник не збирався там жити. А Анюті будинок бабусі завжди подобався…