Іноді випадок може різко змінити ваш звичний спосіб життя. Спочатку це дуже дратує. Але потім починаєш розуміти, що нові обставини анітрохи не гірші, а може навіть кращі за колишні. Так сталося з моїм другом Артемом. Сім’я, де він ріс, зробила його переконаним холостяком. Склочна і владна мати, безвільний та забитий батько. На щастя, мати вирішила, що в старості треба бути ближчими до природи. Ось вони й переїхали жити у село, залишивши Артему міську квартиру. У цю квартиру Артем і заходив, коли незнайома дівчина, що несподівано вбігла по сходах, затесалася за ним, та ще й поквапилась зачинити двері. Виявилося, що дівчина посварилася зі своїм хлопцем, який поліз битися. Дівчина сказала, що жодних інших знайомих у неї в місті немає і попросила лишитися на ніч. Артем не зміг її вигнати. Наступного дня з’ясувалося, що буйний хлопець дівчини викинув її сумку з речами на сходовий проліт.
Дівчина попросила залишити свої речі у Артема, поки вона шукатиме роботу. Артему знову довелося поступитися її проханням. А ввечері, забираючи сумку, дівчина радісно повідомила, що коли вона читала оголошення, до неї підійшла якась жінка і запропонувала роботу в її будинку. Провівши дівчину і повечерявши, Артем уже збирався завалитися з книгою на диван, коли в двері постукали. І знову вона. Дівчина буквально втекла з того непристойного, як виявилося, будинку. І вигляд у неї був пошарпаний. Артему навіть довелося з’їздити з нею по її речі. Роздратуванню його не було межі. Дівчина ще рази два знаходила роботу, на якій довго не затримувалася через неприйнятні умови. Нарешті Артем не витримав і сказав, що готовий сплатити їй квиток назад у рідне місто, аби назавжди позбутися її. І дівчині нічого не залишалося, як погодитись. Провівши непрохану гостю Артем думав відчути полегшення.
Але незрозуміло що мучило його, і Артем зайшов до бару, зняти напругу. Просидівши там близько двох годин і проаналізувавши свої почуття, Артем нарешті здогадався, що не хоче повертатися до порожньої квартири. Чому ж? Адже набридливої, галасливої Наталки там більше немає. Але від цієї думки йому стало тільки сумніше і тоді він і зрозумів, що звик до її присутності. І навіть відчував до неї якусь щемливу ніжність. А він навіть адреси її не довідався… Пригнічений, Артем піднімався на ліфті додому, а вийшовши з нього зустрівся очима з Наталкою. – Пробач мені, будь ласка, я зараз піду. Але ти мусиш знати, що я тобі не просто вдячна. Я тебе люблю, – протараторила Наталка. Артем видихнув і обійняв дівчину.