Я репетитор. Займаюся з дітьми вдома. У такий спосіб я заробляю вже два роки. У мене є діти, які ходять до мене з першого дня моїх занять репетиторством. І за два роки я не піднімала цін на свої послуги. Навіть з огляду на те, що спочатку вони були нижчими, ніж у інших колег-репетиторів. Але ви самі бачите, що діється. Ціни на товари, послуги та оплату комуналки зростають. Я теж змушена була підняти свої розцінки. Але знов-таки, не нахабніла, а підвищила на якихось п’ять десятків. Батьки дітей, котрі прийшли на заняття до мене цього року, без заперечень погодилися з моїми розцінками. Вони бачать, що мої запити скромніші, ніж у інших репетиторів.
Але батьки діточок, які займаються в мене не перший рік, стали обурюватися. – За яким таким правом ви підвищили ціни?! – обурювалася одна матуся, коли я заздалегідь, до початку навчального року, попередила її про свої наміри. – Ви отримали вчене звання? Чому я маю платити більше? – Яка оцінка була у школі з математики у вашої дочки, коли вона прийшла до мене? Правильно, трійка. А зараз? П’ятірка. Ось вам і моє “вчене звання”. Втім, я не наполягаю, якщо ви знайдете іншого репетитора, який просить менше за мене, переведете вашу дівчинку до неї.
Я не проти. Але ця ще розмовляла більш-менш адекватно. Інші взагалі звинувачували мене у всіх гріхах. Я дуже швидко перейшла з розряду “дуже хорошого педагога” до розряду “грабіжника з великої дороги”. Мовляв, моя робота — це нісенітниця, і будь-хто з нею впорається. Радять не стрибати вище голови, і не вимагати більше, ніж треба. Я всім їм спокійно відповідаю: – Просити я нічого не збираюся. Влаштовують мої розцінки – милості прошу. Не влаштовують – скатертиною доріжка. Нікого я силоміць не тримаю. Якщо моя робота – це просто, і з нею кожен може впоратися, то і займайтеся зі своїми дітьми самі.