З чотирирічного віку я мріяла працювати вихователькою у садочку. На сьогоднішній день мені двадцять чотири роки, і я втілила в життя дитячу мрію. Працюю у дитсадку. Вовтузитися з дітьми – це важко, але дуже цікаво. Я просто обожнюю дітей. Рік тому я почала зустрічатися з Дімою. Не чоловік, а модель із глянсового журналу. Розумний, зі спортивною статурою, виховання, як у лондонського денді. Він лише на два роки старший за мене, а в нього вже і квартира в обласному центрі, і свій, аж ніяк не дешевий автомобіль. І батьки його дуже прості та милі у спілкуванні люди.
З недавніх пір мені стало здаватися, що мій Діма хоче зробити мені пропозицію. І це мене лякає. Я дуже хочу за нього заміж. Відмовитись і розлучитися з ним я не хочу. Дуже люблю його. Але погодитися на пропозицію також не можу. І справа знов-таки у дітях. Ні, ні в нього, ні в мене нема дітей. Справа в його ставленні до наших майбутніх дітей. Нещодавно між нами відбулася наступна розмова. – Я дуже хочу народити трьох дітей! Як мінімум! – Поділилася з ним своєю потаємною мрією. – Я тільки за! – схвалив він мої наміри… – Ми у відпустку їздитимемо удвох, – сказав він у ході подальшої бесіди. – Як удвох? – Схопилася я. – А діти?! – А що діти? Залишимо їх під опікою бабусь.
Ну сама поміркуй, який може бути відпочинок, якщо ми постійно відволікатимемося на дітей? Ось таке його ставлення до дітей і відлякує мене від шлюбу з ним. Я не можу собі уявити, що розлучуся зі своїм малюком. Навіть на день, а не те, що на тижні. Виходить, що ми одружуємося, народимо дітей, а у відпустку Діма їздитиме або один, або вдвох зі мною, але без дітей. Ні, інший варіант мене не влаштовує. Що за батьки, якщо їм потрібний відпочинок від дітей?! Ось така в мене дилема…