Не знайшовши спільну мову зі своєю свекрухою, я через півроку поставила перед чоловіком ультиматум: або ми з’їжджаємо на зйомне житло, або я йду від нього. Чоловік підтримав мене, і ми почали шукати дешеве житло. Адже ми ще накопичували на свою квартиру. Тато, дізнавшись про нашу ситуацію, запропонував нам жити на його дачі. Будинок, за своїми зручностями, можна порівняти з міською квартирою. І дуже близько від міста. При цьому батько попередив, що у вихідні приїжджатиме на свіже повітря. Ми, звичайно, з радістю погодилися на його пропозицію. Ми на дачі прожили п’ять років. Там же народився наш син Федя. Дід душі у онуці не чув. Навіть приїжджати став не в суботу після обіду, а в п’ятницю після роботи.
Із задоволенням порався з онуком. Коли онук підріс до віку “чому” дід став гуляти з ним у лісі, брав на рибалку, навіть вудку маленьку онуку купив. Так само придбав для онука набір іграшкових інструментів і розвішив у сараї поруч зі своїми. Чи треба говорити, що онук завжди ходив хвостиком за дідом. Федя тільки-но пішов до дитсадка, коли моя мама зрадила татові. Батько переїхав жити до нас. Але від тієї веселої, енергійної людини нічого не залишилося. Він став замкнутим та дратівливим. Він знаходив причини, щоб причепитися до мене, обізвав мого чоловіка “чоловічком” через те, що той не зумів досі накопичити на квартиру (насправді до необхідної, повної суми не вистачало зовсім трохи).
Але найстрашніше, він перестав спілкуватися із онуком. І якщо я можу зрозуміти і пробачити батька, входячи до його стану; мій чоловік, якщо не простить, то зрозуміє його нер вові зриви, то хлопчик ніяк не може зрозуміти – чому коханий дідусь уникає його. Чоловік після слів тестя шукає нам квартиру, зі мною батько відмовляється говорити, а мій син, щоразу, підходячи до батька, натикається на стіну відчуження. Боляче за хлопчика – спочатку приручив, тепер відштовхує.