Я самотня жінка до пенсійного віку. Два роки тому мій син Діма одружився з Наталкою. Її батьки бізнесмени і на весілля подарували молодятам двокімнатну квартиру в обласному центрі. Синові з невісткою під тридцять років. Заробляють добре. Але нар оджувати дитину не хочуть. Я часто, щонайменше раз на місяць, відвідую їх. Приїхавши, готую їм різноманітну їжу, зроблю напівфабрикатів. Бо вони харчуються або по кафешках, або замовляють піцу. Обидва з головою у роботі, часу на приготування нормальної їжі їм не вистачає. При кожному приїзді цікавлюся у Наталії, ну коли ж вони збираються нар оджувати, щоразу чекаю хорошої новини, але на мене постійно чекає облом. Наро джувати вони як не думали, так і не думають.
А в останню мою зустріч, коли невістка натхненно розповідала мені про приготування до свого ювілею, про те в якому ресторані вони планують організувати свято, які шоу влаштовуватимуть на радість гостям, я не витримала, і прямо сказала: – Не про те ви з Дімкою думаєте. Вам дітей треба нар оджувати, доки вік сприяє цьому. – Але ж і ви також будете серед гостей, – образилась невістка. Син був присутній при цій розмові. Він і раніше просив мене, не заводити розмови про дітей. А тут узявся. – Якщо ти й надалі збираєшся дошкуляти нам розмовами про дітей, то краще тобі до нас більше не приходити! – сказав він… Я проплакала всю дорогу, повертаючись до себе. А їхала ж сім годин. Ну, треба ж так грубо звернутися до матері.
Я все ж таки прожила вдвічі довше, ніж вони. Розумію у цьому житті набагато більше. Не дай Бог Діма з Наталкою розлучаться, що йому залишиться. А то хоч дитя в нього буде. Мені вже скоро шістдесят років, а досі шкодую, що народила лише одну дитину. Мріяла про доньку, але не судилося. А син із невісткою тупо зациклилися на матеріальному добробуті. То їм круту машину необхідно придбати, то відпустку на престижному курорті провести. Але ж це не головне в житті.