Маю свій маленький бізнес. Пеку торти на замовлення. Вже кілька років. Постійних клієнтів за цей час набралося достатньо, щоби мати стабільний, непоганий дохід. Але перед святами, або перед тією чи іншою подією, у мене стільки замовлень, що ледве встигаю. Завтра перше вересня. А сьогодні з ранку я вже вся “в милі”: заміси, випіки, приготуй крем, потім збери все це в торт… За найоптимістичнішими прикидками, замовлення на сьогодні я виконаю до третьої години ночі. Мою дочку до шкільної лінійки готує моя мама. У мене просто на це немає часу.
І тут дзвонить подруга та просить прийняти замовлення на торт. Я їй пояснюю, що не можу, часу обмаль і навіть менше. Але вона продовжує наполягати. – Ну нам щось простеньке. Ти ж можеш більше тіста закласти, а надлишки мені на торт пустити. – Просте ти і сама можеш випекти, рецептів у мережі безліч. Вона образилась і кинула слухавку. Я все думала, вона зрозуміла. Як би не так. За дві години передзвонила і питає, коли їй привезти мені продукти. – Ніколи, – сказала я. – У мене замовлень багато, не встигаю. – Ну тоді відмов комусь заради подруги. – Я п’ять років набирала клієнтуру. Насилу заробила репутацію людини слова. А ти хочеш, щоб я одним махом поставила хрест своїй репутації? Вона знову кинула слухавку.
Я була впевнена, що хоч цього разу до неї дійшло. І знову помилилась. За дві години приїхала до мене з продуктами.Ну, я обіцяла в батьківському чаті, – каже вона мені. – Та й Анечка дуже засмутиться, якщо через тітку Марину (це я) над нею однокласники будуть знущатися. – Ти вирішила мене дитиною шантажувати? – Вибухнула я. – Хотіла торт, замовляла б десять днів тому! Пізно! Потяг пішов! Забирай свої продукти і провалюй звідси! Бізнес є бізнес. Нічого особистого в ньому не повинно бути.