Це доволі повчальна історія, яку мені ще дід розповів. Він був чесним роботягою. Двадцять років на заводі працював. А потім у них змінилося керівництво. Разом із начальством змінилися й порядки. Робочий день подовжили на годину, а ось із зарплати стали затримувати певний відсоток. Зрозуміло, люди таким станом справ були вкрай незадоволені. Але так начальство з самого початку запропонувало незгодним звільнитися, невдоволення виражалося лише пошепки і по кутках, щоб вищі інстанції не почули.
А куди гроші йшли? Це й останньому дурню було ясно, до кишені пузатого директора Івана Васильовича. І невідомо, скільки тривала б така несправедливість, якби не мій дід. Він був людиною завжди сміливою. Він підговорив усіх працівників влаштувати бойkот. Мовляв, так, якщо висловлювати невдоволення поодинці, одинаків просто викинуть із системи, але, якщо виступити єдиною командою, начальство не може звільнити одразу всіх.
Через бойkот виробництво зупинилося на цілу добу, а потім голос народу дійшов до начальства. Вони не могли не піти на поступки. Все повернулося до старих порядків. Я намагаюся донести те, що якщо суспільству об’єднатися проти несправедливості і свавілля, можна змінити все, що завгодно! Я в це вірю.