Це було рік тому. Мені було двадцять. У той день ми роз ійшлися з молодим чоловіком, з яким рік зустрічалися, і я була дуже засмучена. Причиною для розлучення стали його ревнощі. Через це щодня відбувалися сварки. І хоча ми роз ійшлися з моєї ініціативи, я все одно відчувала себе розбитою. Коли я зайшла додому, мама відразу відчула, що зі мною щось не так. Посадила за стіл, налила лікеру і каже:
Розповідай! Ну, я все виклала. Обличчя мами здивовано витяглося. -Вася, ти через це плакала? Ти що в мене зовсім дурненька? Давай разом розберемо, що ти втратила. Я відпила лікеру і дивилася на маму. -Він не був казково гарний, не був казково багатий, не був успішний, не ставився до тебе, як до найбільшого дару всесвіту, навіть розумним не був, особливих якихось талантів не мав.
Коротше кажучи, хлопчина максимально простий. І чого через такого сльозу лити? Такі по вулиці пачками ходять. Якщо в тебе особлива любов до таких посередностей, знайдеш ще десяток. І щоб я не бачила більше цієї кислої міни у тебе на обличчі. Ніс вище, груди вперед, і налий нам ще по стопці! Варто сказати, що мамина пси хотерапія спрацювала…