Була в нас свого часу однокласниця: сіра-пресіра мишка, батьки у неї були з дуже простої сім’ї, і вона мала старшу сестру. І ось вони настільки бідно жили, що вона навіть усі речі сестри доношувала. Після випуску ніхто її ніде не зустрічав, навіть після того, як ми кликали її на зустріч випускників, від неї жодної відповіді, нічого… Ось ми і навіть забули про неї. Одного разу, після того, як я народила Сашеньку, мені надійшов лист про те, що держава виділяє мені бюджетні памперси для дитини. Я була досить приємно здивована, адже мені і схожим мені людям дуже потрібна така допомога, оскільки фінансовий стан не найкращий. Минулого тижня пішла я одержувати ці памперси.
Стояла в черзі, і раптом відчинилися двері, і в неї зайшла розкішна дівчина в шубі, і всі почали переглядатися, мовляв, що така жінка забула серед таких, як ми. Її обличчя здалося мені дуже знайомим, і я довго не розуміла звідки. Потім до мене дійшло: це Вєрка, наша сіра мишка. Дізнатися її було майже неможливо, вона ніби лише з обкладинки журналу вийшла. Вона мене теж дізналася, посиділи в черзі, побалакали, вона мені й розповіла, що вдало вийшла заміж, народила дитину і з кар’єрою у неї все йде в гору, а ще запропонувала підвезти мене на своїй новій червоній машині, а я й не відмовилася. У ході розмови виявилося, що вона бере ці памперси і за півціни перепродує іншій жінці.
Я була дуже здивована, адже навіщо такі речі робити такою успішною, за її словами, жінкою? Я взагалі не зрозуміла, і після цієї зустрічі розповіла решті подруг, які також навчалися у нашому класі, про цей випадок. Вони теж дуже здивувалися і навіть уявити не могли, що вона може стати такою успішною жінкою, але після моїх звинувачень у тому, що вона несправедливо перепродує за півціни те, що їй дісталося безкоштовно, подруги сказали, що я їй заздрю. Але хіба можна так чинити? Чи не означає, що вона не така вже й успішна, як про себе каже?