Зі свекрухою у нас завжди були стосунки нейтральні, а після нар одження двох діточок: доньки Вареньки та синочка Олега, вони стали позитивнішими, бо свекруха завжди пропонувала свою допомогу і допомагала як могла, і із задоволенням сиділа з дітлахами. Все було добре і гармонійно, поки мені чоловік не запропонував поїхати на море. Але так як ми вирішили всю цю справу дуже раптово, на морі треба було добиратися машиною, оскільки квитків на потяги та електрички вже не залишилося. Я подумала, чому б і ні? Ми й так уже довгий час нікуди не виходили всією сім’єю, доки є можливість, треба нею скористатися. Все було вирішено, і ми вже вибрали дати, як моя свекруха почала напрошуватись з нами у відпустку.
Вона сказала не раз, не двічі і навіть не тричі. Вона нахабно почала нав’язуватися і переконувати нас, що без неї ми не впораємося з дітьми і не зможемо відпочити. Загалом, вона мала рацію, бо з її допомогою нам точно було б легше, бо за дітьми завжди є комусь доглянути. Та й сидить вона з дітьми з задоволенням, і діти її дуже люблять і слухаються. Але справа більше в тому, що нам просто ніде її припхати в машині. На задньому сидінні у нас два дитячі крісла, а між ними сидіти стільки годин просто неможливо, особливо літній жінці.
Якщо мені, тридцятирічної там сидіти зовсім некомфортно, то що буде з пенсіонеркою? Але вона навіть на це згодна, аби ми взяли її з собою на море. Я розумію, що якщо ми погодимося, то нам доведеться з нею постійно змінюватися місцями в машині, і в результаті ми нічого не зрозуміємо від відпустки, тому що ми матимемо сильні спинні болі. Але вона цього всього розуміти не хоче і по три чи чотири рази на день нагадує нам про це. Не знаємо, що робити.