Коли настав час обирати університет, я обрала той, який у всіх сенсах практичний. Я завжди добре вчилася і без проблем могла вступити до престижного університету, але спеціально обрала місце простіше. Я працюю з одинадцятого класу. У мене з самого дитинства був потяг до самостійності, і я не стала втрачати нагоди, коли така на горизонті замаячила. У мене свій маленький бізнес із продажу рукоробних прикрас. Я дуже люблю свою роботу, але не вважаю це основною справою свого життя.
Вступила я вчитися на факультет прикладної інформатики та інформаційної безпеки. Робота не дозволила б мені вчитися на бюджеті у крутому універі, тож я обрала такий, витрати за який зможу сама покрити та ще залишиться. Напружувати батьків не хотілося. Програма навчання практично нічим не вирізнялася. На першому курсі я познайомилась із Андрієм. Він привернув мою увагу своїми пафосними промовами. Всім по кілька разів на день розповідав про те, що потрапив до цього університету випадково, мовляв, насправді він надто розумний для такого глухого місця. -Наприкінці року я обов’язково переведуся, це не те місце, де має сенс навчатися. Тут рівень освіти нижчий за плінтус, — говорив він, пафосно прицмокуючи жуйкою.
Звісно, слухати таке було неприємно. Було відчуття, що ми якісь іdіоти і маємо низький статус, якщо тут вчимося. Я у відповідь на його промови просто мовчала. І тут рік закінчився, я склала всі іспити та пішла на заслужений відпочинок. Приходжу у вересні до університету та бачу Андрія. -Хіба ти не переводитися збирався? – Здивувалася я. -Не вийшло. Відповів сухо. -Чому? -Іспити провалив. Тут я ледве стрималася, щоб не розсміятися йому в обличчя. Його величність не впоралася з іспитами в нашому негідному його інтелекту університеті! До речі, він став скромнішим. Думаю, це стало для нього добрим уроком.