Рік тому я знайшла роботу в одній конторі. Колектив у нас дружний, підтримували та замінювали один одного під час чергувань. Ніхто не “тягнув ковдру на себе”. Усі були рівні. І бездітні, і батьки сімейств, і матусі. Я, не вдаючись у подробиці, могла замінити на чергуванні когось, якщо це йому було потрібне. Так само і мене, якщо мені це було потрібно, заміняли колеги. Начальник у наші перестановки не втручався. Був упевнений, що черговий, хоч би хто він був, відстоїть свою зміну. Але три місяці тому колишнього начальника відправили на пенсію. А на його місце поставили людину збоку. Та одразу почала встановлювати свої правила.
Зруйнувала атмосферу дружньої підтримки, завела улюбленців, розподілила обов’язки так, що один оре як проклятий, а інший мається від неробства. Влізла навіть у питання заміни чергувань. Тепер мені недостатньо попросити колегу підмінити себе. Я маю з цим питанням звернутися до начальниці. А та дістане своїми домаганнями: “Навіщо тобі потрібна підміна?”, “А кого я за тебе поставлю?” і так далі і тому подібне. На новорічні свята примудрилася скласти графік чергувань так, що майже всі обурилися. Але сперечатися з начальницею було марно. Тому пішли шляхом найменшого опору – змінили свої плани на новорічні канікули. Я, за графіком, четвертого числа, відпрацювала, повернулася додому, зібрала свої речі та поїхала до батьків.
В інше місто. Тільки-но доїхала, як мені зателефонувала начальниця, і заявила, що я повинна відстояти чергування шостого числа. – Не вийде. Я у батьків. В іншому місті. – Чому не повідомила мене?! – Повідомляю. Що змінилося? Все одно не приїду. У мене є законні вихідні. – Я на тебе докладну напишу! – Та хоч десять штук пишіть. Все одно я повернуся лише для того, щоб написати заяву про звільнення… Мені, звісно, шкода втрачати місце. Але працювати з таким некомпетентним начальником я не маю жодного бажання.