На всі претензії дітей, у всіх батьків є один універсальний аргумент “Я ж тебе народила”. Що б не було, ці слова виграють будь-яку суперечку. На жаль, я про це знаю не з чуток. Справа в тому, що після придбання мого власного будинку, моя мама переїхала жити до мене, адже сестра жила далеко, а мама за нею дуже сумувала, і ось, щоб не скучати ще й за мною, мама продала наш старий будинок і переїхала жити до мене. Я в цьому не бачила нічого поганого, ось тільки після кількох років життя з мамою, я усвідомила, якої помилки я насправді припустилася, погодившись з тим, щоб ми жили з мамою разом.
Мама була просто нестерпною, дуже прискіпливою, причому до всього, навіть там, де я все робила правильно, вона знаходила якусь маленьку помилку і починала мене звітувати так, ніби я зробила щось просто жа. хливе. А коли вона сама, наприклад, випадково зачіпала тарілку рукою, розбиваючи її, то це вже дрібниці, ми всі люди – робимо помилки. Коли я розповіла сестрі про це, вона на мене лише розлютилася, мовляв, чому це я про таку милу жінку гидоти кажу. Тоді у мене з’явилася гарна ідея.
Якщо вже, на кілька місяців сестра збиралася до нас, у рідне місто, нехай вона сама поживе кілька днів з мамою. Я б тим часом відпочила на дачі, щоб не заважати їм насолодитися компанією один одного. Сестра була не проти такої ідеї, сказала, що з мамою вона хоч усе життя проведе. Ось тільки, вона й не знала, що на неї чекає попереду. Вже через три тижні після переїзду, сестра мало не в сльозах зателефонувала мені і сказала, що вона дуже помилялася, що вибачається і просить швидко приїхати до них, адже вона одна вже не справлялася. Ми знову почали жити з мамою разом, а моя сестра невдовзі повернулася до себе, але той цінний урок вона не забула.