Нам із дружиною вже за півстоліття. У нас двоє дітей: старша Галина, двадцять два роки, і молодший Артур, якому двадцять років. Два з половиною роки тому стався інцидент, який різко змінив наше життя. Того дня я почував себе погано на роботі, прийшов додому і ліг у своїй кімнаті. Прийшли донька, на той момент студентка першокурсниця з подругою пройшли на кухню і там розбовталися. Тоді я багато нового дізнався про себе, про дружину та наших дітей. Про те, що вони крадуть у нас гроші; про те, що ми лопухи, які навіть не помічають цього і ще багато “ласкових” слів почув у свою і дружини адресу.
Я намагався знайти виправдання доньці, зрозуміти, що її змусило так відгукуватися про нас. Але швидко зрозумів, що просто обманюю сам себе. Захотів подивитися їй у очі. Підвівся, пішов на кухню, дочка побачила мене. У цей момент її погляд був схожим на погляд побитого собаки. Вона щось белькотіла, але я не став її слухати і вийшов із кухні. Того ж дня я врізав замок у мої двері з дружиною спальні. Увечері розповів дружині про почуте. Дружина теж підозрювала щось подібне. Вже того ж дня діти імітували слухняних та зразкових дітей. Але ми їм уже не вірили.
оли синові виповнилося вісімнадцять років, ми продали нашу велику квартиру, купили двокімнатну (для дітей, але оформили її на моє ім’я), а собі будинок у передмісті. Після того, як роз’їхалися, діти забули про наше існування. А ми з дружиною вирішили, що все своє майно залишимо у спадок благодійній організації. Про що й поінформували своїх невдячних нащадків. Їм також відомо, що житло у них тимчасове. Доки ми з дружиною не вийдемо на пенсію. Після цього ми здамо квартиру в оренду. Тож нехай заздалегідь думають про своє житло.