Тома вилетіла з ванної кімнати і сунула під ніс чоловікові тест на ваrітність. На ньому ясно було видно дві смужки. – Це ж чудово, – невпевнено сказав Антон. – Знущаєшся?! – вигукнула дружина. – Я студентка, ти ще стажер! Куди нам дитину? Шукай гроші! Потрібно перервати ваrітність! Антон не був згоден із дружиною. Але не став сперечатися. “Може справді ще рано думати про дітей?”, питав себе він. Зрештою, він погодився з нею… Минули роки. Томі вже тридцять п’ять років. У Антона свій бізнес, має хорошу посаду. Тоді дівчина вирішила, що пора вже мати дітей.
Але тепер у них нічого не виходило. Ліkарні, ан алізи, ліkарі. Начебто вони все нормально, але чому Антон з Томою не можуть зачати дитину, ліаkрі зрозуміти не могли. Дівчина була у нестямі від злості. Вперше в неї щось йшло всупереч її волі. Антон, щоб не потрапити під гарячу руку дружині, не приходив додому на ніч. Почалися скандали. – Це ти у всьому винен! – У чому?! – дивувався чоловік. – Ти повинен був відмовити від переривання ваrітності! Ти ні тоді, ні зараз не хочеш мати дітей від мене! – Ми на пару ухвалювали тоді рішення.
Вина не лише на мені. Але що зараз про це казати. Якщо ти розлюбила мене, якщо звинувачуєш у тому, що сталося, то краще йди… – Вибач, вибач, коханий. Я стаю іс теричкою. Все, що сталося, сталося з моєї вини. – Ні. Це наша спільна вина. І треба забути про те, що сталося. Антон із Томою вирішили всиновити дитину з притулку. Минуло ще п’ять років. Літо, тепла погода. У вихідні вони всією родиною виїхали на природу. Антон із шестирічним сином ганяли м’яч. Тома няньчила на руках доньку. І хлопчик, і дівчинка рідні їм, але лише одна плоть від плоті.