Через тиждень річниця їх з Катею весілля. Три роки. Не ювілей, але теж цифра чудова. Сергій уже зламав голову, вигадуючи подарунок для коханої. Третю річницю називають шкіряною, і дарувати прийнято подарунки зі шкіри. Але що? Взуття, плащ, куртку? Не підходить. Це треба міряти, та щоб ще фасон вгадати. І краще нехай сама вибирає. Бо ще залишиться незадоволена. Але який же це сюрприз, якщо Катя сама собі обиратиме подарунок? Ні. Речі не годяться. А може, феєрверк? Сергій любив феєрверки. На кожен Новий рік він старанно вибирав його. І влаштовував на балконі свято вогню. Радів як дитина. Але від феєрверків в захваті він сам. Катя до них ставиться із прохолодою. Залишаються прикраси. Сергій уже купу ювелірних салонів обійшов, аби підібрати подарунок.
Але нічого вартого не знайшов. В одному місці бачив дуже гарний шкіряний ремінець на шию. З великим блакитним каменем. Але дуже він нагадував нашийник для собак. Ще образиться: “На повідець садиш?!”. Ні, не піде. А ось це саме те. Золоті сережки з діамантами. Сережки. Вирішено. Беру! Сергій щасливий йшов додому. Дорогою захопив пляшечку грузинського червоного напівсухого та букет червоних троянд. Зайшов. Поцілував дружину та вручив букет. Пішов до вітальні. Виставив на стіл пляшку. – Катюш, підійди до мене, – покликав він дружину.
Та підійшла, світячись від очікування подарунка. – Вітаю тебе з третьою річницею нашого весілля! Ось приміряй! – проголосив Сергій і простягнув футляр із прикрасами. Катя відкрила коробочку і посмішка стала повільно згасати на її обличчі. – Що?! Що не так? – здивувався чоловік. – Сергію, одягни сам на мене твій подарунок. Сергій узяв одну, потягнувся до вуха коханої… – У тебе ж немає дірочок! – здивувався він. – Саме так! Ми три роки одружені, а ти навіть цього про мене не знаєш! Я тобі зовсім байдужа? … Вже тиждень Катя ходить скривджена. Хоча вуха проколола наступного дня. І гордо носить подарунок чоловіка.