Лариску я любив більше за всіх інших дітей. Розумію, що дітей треба любити однаково, але тут уже нічого не міг поробити. Вона моя єдина дочка, крім неї, у мене так само є троє синів. Дочка – справжнє щастя для батька. От і я був у захваті від своєї маленької принцеси, балував її та любив. А Лариска наша була розумниця і вдома, і в школі. З років шести намагалася мамі допомогти по дому, а у школі навчалася на відмінно. Виросла вона справжньою красунею. Мої сини рано роз’їхалися світом, залишилася тільки Лариса радістю в нашому домі. Тільки у старших класах у неї з’явилася ціла купа шанувальників. І це не дивно, вона вже дуже гарна. Після закінчення школи донька вирішила стати мед сестрою та поїхала вчитися до міста.
На третьому курсі приїхала якось додому з палаючими від радості очима: -Таточко, я виходжу заміж! Хлопець, який мені довго подобався, зробив пропозицію. Першим почуттям було занепокоєння. Я особисто вважав, що дочці зарано для заміжжя. Але вона була така радісна, що я нічого проти не сказав. -Ну що ж, клич нареченого знайомитися. Наступного тижня вона привела свого Павла. Чесно кажучи, він мені не дуже сподобався, каламутний якийсь тип, але коли я поділився з дружиною своїми переживаннями, вона лише відмахнулася. -Ти просто ревнуєш доньку. А хлопець він начебто добрий. Головне, що вони люблять один одного! Я й вирішив ставитись простіше. Незабаром вони побралися, дочка перебралася жити до хлопця до міста.
Вона часто дзвонила, а ось приїжджала рідко і чомусь завжди одна. Я за нею дуже сумував. А одного разу до нас із дружиною постукали пізно вночі. Я відчинив двері і побачив за ним Ларису. Під її оком червонів яскравий синець. Мене така агресивність тоді накрила. -Це що, твій Павло тебе так? Лариса кивнула і заплакала. Якби не дружина, яка мене зупинила, я б того гадюка застрелив. Тепер Лариса мешкає з нами. У тому, що сталося, я звинувачую в першу чергу дружину свою, яка так легко довірила нашу улюблену доньку якомусь пройдисвіту.