Катя з дитинства була знайома з дядьком Сенею, він був їхнім сусідом. Влітку вечорами тато часто сидів з дядьком Сенею на лавці біля будинку, мама запрошувала сусіда в гості, він був близьким другом сім’ї. У дядька Сені був син Ігор. Але Сеня розлучився зі своєю дружиною, вона знайшла собі чоловіка багатше і перспективніше. Зрідка син Сені приїжджав до нього, і то на кілька годин. Якось у старших класах Катя запитала у Ігоря, чи не сумує він за своїм батьком, на що хлопець відповів: -Ні звичайно. А що за ним сумувати? У мого вітчима стільки грошей, велика квартира, класна машина. А мій батько якийсь невдаха. Правильно мама зробила, що пішла від нього. Каті було дуже гидко слухати таке від Ігоря .
З того часу вона перестала з ним спілкуватися, тільки віталася. Минав час і батьків Каті не стало. Якось пішли один за одним. Катя залишилася жити сама, але часто відвідувала дядька Сеню. Його син Ігор до нього зовсім не ходив, але ж батько старів, дуже сумував. Коли Каті виповнилося 28 років, вона познайомилася з молодим чоловіком, через півроку він зробив їй пропозицію. Катя переїхала жити до нього, батьківську квартиру здавала в оренду, з’являлася там дуже рідко. Якось нове життя і вся метушня відвернули Катю, пройшло багато часу.
Та так багато часу минуло, що вона майже не впізнала дядька Сеню біля під’їзду, він дуже постарів. Він розповів, що син так і не прийшов до нього. Але він переписав на нього квартиру: -Вітчим його вигнав зі свого житла, а як мене не стане, то хоч щось у Ігоря залишиться. Каті було так боляче слухати ці слова старого. Адже синові на нього байдуже, а батько намагається допомогти навіть у такій ситуації. Катя з’явилася біля будинку дядька Сені ще через пару місяців, але його вже не було в живих. Ігор одразу ж виставив квартиру батька на продаж, навіть після його смерті він так і не навчився цінувати те, що має.