Я завжди вважала, що близькі повинні допомагати один одному. У мене є сестра, яка на чотири роки молодша за мене. З Наталкою все дитинство ми були дуже дружні. Тільки життя у нас за підсумками дуже по-різному склалося. Я після закінчення школи вступила, щоб здобути вищу освіту, а Настя вискочила заміж відразу в десятому класі, коли їй ледве виповнилося 18 (вона пізніше до школи пішла). Мама її від цього намагалася відмовити, розуміючи, що зарано. Це несвідомий вік. Але Настя була завжди надто вперта і нікого не слухала.
Після університету мені удалося знайти хорошу роботу. А ось чоловік Насті звичайний робітник, грошей у їхній родині не так багато. При цьому вона один за одним народжує дітей. Нині мають трьох дітей, яких не можуть прогодувати. Я намагалася не викликати конфліkтів, не повчати сестру, гадаю, що вона сама знає, як краще. Я сама намагалася допомогти чим можу, завжди давала гроші їм або купувала племінником дорогі подарунки.
І ось нещодавно, коли я вкотре зробила переказ досить великої суми, бо Настя скаржилася, що дітям нема чого їсти, я здивувалася від того, як вона розподілилася грошима. Через тиждень вона до мене приходить у гості і хвалиться своєю новою, дорогою сумкою. Сумку вона купила на мої гроші. Я просто не могла повірити. А потім, проаналізувавши, зрозуміла, що вона майже завжди купує собі щось, а не дітям. Вирішила, що допомагати більше не буду.