Не розумію, навіщо люди переїжджають із села до міста, якщо не готові відмовитися від сільського способу життя. Сусіди зверху переїхали до нашої будівлі два роки тому. Не скажу, щоб вони були ідеальними сусідами, і ніякого шуму від них не було. І стукали, і репетували, але все в межах норми. Напевно, для наших сусідів знизу ми теж створюємо певні незручності. А десь півроку тому ми стали чути якийсь дивний писк. Писк не заважав і ми не зациклювалися. Але писк перейшов у квоктання. Ми з чоловіком не повірили своїм вухам – невже сусіди курей завели у квартирі. Виявилось, що так, завели. Тільки не у квартирі, а на балконі.
Півень радісно кукарекав кілька разів за ніч, на наш балкон сипалося пір’я, та й амбре стало доходити до нас неабияк. Довелося піднятися до сусідів розбиратись. Вони спочатку спробували «піти в несвідомість», але під тиском доказів змушені були визнати, що живність на балконі є. Проте батько сімейства повідомив, що у нього там спеціальні умови і ні запаху, ні шуму для нас не повинно бути. Залишалося незрозумілим, як же це все до нас доходить. Довелося вимагати прибрати їх з балкона, інакше нам доведеться звернутися до по lіції. Ви думаєте щось змінилося? Нічого подібного. Ми потерпіли ще тиждень і звернулися до відповідних органів. Молодий поліцейський не знав сміятися чи плакати, вивчаючи спеціальну споруду для пернатих.
Це була лише коробка з-під цукерок. А на ніч її ще й пледом накривали. Звичайно їх зобов’язали ліквідувати курник. Сусід скаржився, що він своїми руками виростив, тому довелося продати, зарізати рука не піднялася. Крім того, він ще якийсь штраф заплатив, тому вз’ївся на нас і тепер вони там тупотять, як слони. Мабуть, вирішили хоч якось помститися за своїх птахів. Ну, ми поки що терпимо. Чим закінчиться це протистояння, поки що не зрозуміло. Але часом мені знову чується якесь квохтання. Може на нервовому ґрунті?