Коли наш син вирішив одружитися, ми вирішили подарувати молодятам успадковану чоловіком квартиру. Зробили ремонт, і в день весілля піднесли символічний ключ. Через пару днів, ми з молодими вирушили до їхньої квартири. Синові там начебто все сподобалося, а ось невістка залишилася незадоволена. – Могли б і з нами порадитись. Мені ремонт не подобається, — пирхнула вона. “Ну так. Тобі каструлі, подаровані твоїми батьками, більше потрібні!”, подумала я, але вголос нічого не сказала. З того часу намагалася мінімізувати свої стосунки з нею. Під час епідемії син лишився без роботи. Невістка “працювала” в якійсь держорганізації, де платили копійки. Так як і я, і чоловік тоді працювали, то й допомагали їм фінансами та продуктами з дачі.
Свати допомогти дочці нічим не могли, так як самі жили від зарплати до зарплати. А тут ще невістка примудрилася заваg ітніти. До самих полоg ів син знайшов роботу. До нар 0 дження онука ми придбали йому всі меблі для новонар 0дженого. Коротше, ми витратили всі нагромадження на сім’ю сина. Місяців п’ять тому нас капітально затопили сусіди згори. Вони чомусь демонтували радіатори гарячого опалення, а міська влада в цей час провела перевірку опалювальної системи. Пустили у труби воду. І ця вода пролилася на нас. У нас шпалери відклеїлися, підлога роздулася, частина меблів і побутової техніки стала непридатною.
Сусіди зверху жебраки пi яки. Грошей, щоб сплатити збитки, у них немає. Але сидіти склавши руки – це не справа, тому наважилися самі виправити ситуацію. Звернулися до сина з проханням: – Якщо не можеш допомогти грошима, то хоча б працею своєю допоможи. – У мене своя родина і сповнений ріт турбот, – відповів син і навіть не приїхав… Ми щосили допомагали йому, тому що були впевнені – ми сім’я і повинні стояти горою один за одного. Але син, виявляється, нас викреслив зі списку своєї сім’ї. – Ну, раз ми для нього не сім’я, то й допомогу йому надавати ми більше не зобов’язані! – сказав мій чоловік.