При вступі на роботу в цю фірму мені сказали, що команда працює на результат. Але не уточнили, що це означає ненормований робочий день та тиждень. Доводилося затримуватися після роботи і працювати у вихідні. За переробку платили, тут питань нема. До якості роботи теж висували суворі вимоги. Тут також все зрозуміло… У перші місяці я сприймала слова начальника: “Цей контракт має вирішальне значення, нам треба виконати його вчасно!” як догму. Тому викладалася щосили. Незважаючи на якийсь час. Але потім до мене дійшло, що у начальника всі контракти мають вирішальне значення.
І, головне, він прагне нахопити замовлень якомога більше. Ігноруючи свої реальні можливості… Я працювала по дванадцять годин на день, майже всі вихідні, ігноруючи хвороби і погане самопочуття, поки одного разу не забула про день народження свого сина. “Досить! Це не я існую для роботи, ця робота існує для мене! Я не бажаю орати, як проклята через жадібність і амбіції начальства!”, вирішила я і стала працювати за власним графіком. Якщо переробка у будні, то не більше ніж на годину. І жодної роботи у вихідні. Так само, у вихідні, я відключаю телефон. Щоб начальник не діставав. Якщо маю погане самопочуття, то звертаюся до лікаря. Знайде лікар щось серйозне, а не простий нежить, то беру бюлетень і відлежуюсь удома.
Вже три дні я на лікарняному. Лікуюсь від ГРЗ у домашніх умовах. Начальник не втомлюється телефонувати мені з вимогою швидше одужати і вийти на роботу. Мовляв, через мене уся робота простоює. – Ми не вкладаємося в графік, а ти хворіти надумала! Вийдеш із лікарняного, будемо з тобою серйозно говорити! Можливі наслідки! Ха, налякав їжака голою дупою. Та ти спочатку доукомплектуй штат фірми до необхідної кількості працівників, потім аогрожуй звільненням. Люди від нас тікають, не бажаючи працювати у такому ритмі. А якщо й звільнить, то піду без жодного жалю.