Раніше я постійно забирала онука зі школи, вона була прямо у нас у дворі. Мені було так зручно, забирала онука, ми приходили додому, їли обід та сідали за уроки. Цього року в мене ще й другий онук теж повинен піти до школи, я думала, що тепер двох забиратиму, буде вдвічі веселіше. Але виявилося, що забирати мені зі школи взагалі нема кого. Справа в тому, що невістка вирішила перевести дітей до нової школи, яка знаходиться на іншому кінці міста. Це дуже незручне розташування.
І якщо вранці їх на уроки відвозить мій син машиною, то ввечері, як хотіла невістка, мала забирати дітей я. Однак мені довелося відмовитися від цього. Я хоч зараз офіційно на пенсії, але до обіду підробляю у магазині біля будинку. Це не тяжко, а гроші зайвими не бувають. Приходжу з ранку раніше, помию підлогу, розкладу товар на полички, потім можу сидіти собі і в’язати. З обіду приходить сама господиня магазину та продовжує працювати. Хоч трохи грошей у мене є, але не так, щоб щодня по два рази витрачати на таксі до школи до онуків.
Що мені пропонує невістка. На звичайному автобусі я не можу довго їздити, у мене починаються нестерпні запаморочення. Я сказала невістці, що нехай хоча б мені таксі оплачують, а вона мені: -Ви що знущаєтесь, звідки у нас стільки грошей? Хоча нещодавно сама мені таку ідею пропонувала. Мій син сам не задоволений тим, що невістка все ускладнила. Йому вранці треба встигати на роботу, а зранку бувають пробки, доки він дітей відвозить. Мене йому теж напружувати не хочеться. Нині дітей забирає невістка і щоразу скаржиться мені; так ще й образилася на мене, що сама допомогти не хочу.