Про небіжчика або добре, або нічого, крім правди, але, коли мій психолог запитав, у чому була причина моєї надмірної втоми від життя, перше що спало мені на думку, був мій чоловік. Спочатку нашого сімейного життя, коли наші доньки тільки народилися, мій чоловік вже був досить сильною людиною, не тільки фізично, а й характером, дисципліною і волею. Для мене він був джерелом енергії. Дивлячись на чоловіка, на те, як він намагається на благо сім’ї, у мене з’являлася мотивація зробити свій внесок у розвиток нашого осередку суспільства.
Працювати чоловік мені особисто заборонив: я дружина, і я маю залишатися вдома і доглядати дітей. Завдяки нашим спільним старанням, наші діти влаштувалися у хорошу школу, закінчили її з червоними дипломами, вступили у відмінний універ, і весь цей час тримали свою планку на висоті, що в майбутньому забезпечило одній з дівчаток відмінну роботу в лікарні, з високою та стабільною зарплатою , А друга вийшла заміж за лікаря, і жила з ним теж добре. А я в цей час залишилася сама з чоловіком, який з роками зовсім послабшав.
За чоловіком доводилося доглядати весь день у буквальному значенні слова, а якщо я відволікалася на хвилину, або планувала вийти кудись погуляти, він відразу починав ска ржитися, мовляв, я мало звертаю на нього уваги. Якщо ще пару років тому я це все терпіла, згодом така дитяча поведінка почала сильно дратувати, та так, що я вже й не приховувала своєї аrресії. Однак невдовзі мій чоловік сам покинув цей світ, і хоч від нього залишилася лише світла пам’ять, останні роки його життя я просто намагаюся не згадувати зі зрозумілих причин.