Наша начальниця досить строга жінка. Вона може так сильно кричати, що аж страшно стає. Але це якщо у неї поганий день видався. Так вона нормальна людина. І те, якщо накриє, то за півгодини заспокоїться і навіть прощення попросить. Ми всі до цього звикли, тому не сприймаємо близько до серця її слова у пориві. Ось нещодавно у нас з’явилася нова співробітниця, її звуть Ліза. Вона досить скромна дівчина, хвилюється постійно, тихо розмовляє. Працює вона так собі, але поки що молода, ще навчиться. Єдиний мінус Лізи – вічний безлад на робочому місці.
Ми працюємо з важливими документами, тому розкидати такі цінні папери просто розуму незбагненно. А у Лізи на столі нічого неможливо знайти. Начальниця кілька разів зробила їй зауваження, сказала, що ми працюємо з важливими оригіналами документів. Ліза її слухала, казала, що все прибере. Забирала, але до кінця робочого дня в неї знову бардак. І ось начальниця вирішила її провчити. Поки Ліза не прийшла на робоче місце, начальниця взяла з її столу пару документів і пішла. За годину вона повернулася.
Начальниця попросила у Лізи ті документи, які вона сама раніше забрала. Ліза почала шукати, переворушила весь стіл. Документів нема. Начальниця стала кричати на Лізу, що вона шпигунка, працює на конкурентів. Хоче нас усіх тут підставити. Ліза нічого не розуміла, почала виправдовуватися, плакати. Так і сльози та соплі. У результаті так злякалася Ліза, що довелося швидку викликати, коли начальниця налякала, що викличе поліцію, щоб обшукали Лізу. Тепер незрозуміло, чи залишиться вона у нас чи ні – після такого ось уроку на все життя.