З Артуром ми товаришували зі школи. У студентські роки, незважаючи на те, що ми навчалися на різних факультетах, наша дружба лише зміцнилася. Після закінчення навчання наша дружба тривала, а коли одружувалися, то стали дружити сім’ями. Нона, його дружина, і Ганна, моя дружина, теж потоваришували. Навіть разом пішли навчатись на курси косметологів. Діти народилися з різницею в три місяці. Ганна сприймала Артура як друга чоловіка, але тримала дистанцію. Відносилась до нього з настороженістю. – Щось фальшиве в ньому є, – пояснила вона своє ставлення до Артура.
Коли ми з Анною захотіли взяти не стандартну іпотеку, нам знадобився гарант. Я звернувся до Артура. Він відмовив, мовляв, у нього кредитна історія не дуже. Це й справді було так, тож я не образився, а знайшов гаранта серед своєї рідні. У наступні роки дружба наших сімей “не остигала”. Поки одного разу Артур із Ноною не прийшли до нас, і не попросили стати гарантами їхнього іпотечного кредиту. – Але ж ти відмовив мені в такому ж проханні. Чому вирішив, що я зараз тебе підтримаю? – здивувався я. – Ну, тоді була інша ситуація, – спробував вивільнити Артур. – Ситуація була така сама, і відповідь буде аналогічною, – відмовив я. Артур з Ноною обрушили на нас шквал обурення, звинуватили нас у зраді та пішли.
Ну й почали розповсюджувати про нас з Ганною всякі капості. Я навіть не сумнівався, звідки ростуть ноги у цих пліток. Через два місяці мені зателефонував Артур і попросив про зустріч. – У мене проблеми із фінансами. Позич грошей, – попросив він. – Це все, про що ти хотів поговорити зі мною? А про плітки, що поширюються тобою і твоєю дружиною, поговорити не хочеш? – Це не ми. – Виходить, не хочеш. Тоді нам нема про що з тобою говорити, – відрізав я… Більше я з ним не бачився. А через пару місяців плітки самі зійшли нанівець.