Дві подруги, гуляючи парком, обговорювали ситуації, в яких вони опинилися. Одна з них була ваrітною. -Моя мама вже остаточно нас дістала. Типу, їдемо на роботу, але це лише причина звалити від неї раніше. Живемо ми від неї окремо, ніколи нічого не просили. Зате до нашого будинку вона може увійти як до свого. Просто відкриває своїм ключем, у будь-який час, робить все, що хоче, критикує нас, Дениса постійно кривдить, а мене налаштовує проти чоловіка. А в нас скоро дитина наро диться. Чим вона думає? -Так, твоя мама, звичайно, людина дуже складна.
Це ще м’яко сказано. Дзвонить мені 5-6 разів на день. А скоро дитина наро диться – так взагалі кошмар почнеться . Вона вже зараз каже, що приходитиме до нас і допомагатиме з дитиною. А ти ж знаєш, що в нас однушка. Гаразд, я, а куди чоловік дінеться? Нещодавно я повідомила, що Дениса запрошують на роботу в інше місто. І ми швидше за все переїдемо. Так вона нам такий сkандал закотила – аж згадувати страшно! -Подруга, ну, твоя мама в чомусь, можливо, має рацію. У вас тут все налагоджено – квартира своя, з відмінним ремонтом.
Дитина вже на підході – і ви збираєтесь переїжджати у нове місце? Все будувати заново? -Та ми все вже організували. Знайшли квартиру інтернетом, внесли завдаток. Денис уже пройшов кілька співбесід, його беруть на сто відсотків. Щоправда, не робота мрії, але хоч щось. -А тут йому краще? -Звичайно краще. Зарплата була високою, колектив – чудовий. Він коли заяву про звільнення писав – мало не розплакався. Але нічого. Спочатку зійде. Далі вже зрозуміємо… І все через те, що переносити мою маму стало вже неможливо…