Нещодавно сиділи з сестрою у неї на кухні, пили чай, ро змовляли про своє про жіноче, як вона відкрила дуже цікаву та особисту для мене тему. Вона кілька років уже як заміжня, їх доньці скоро буде 5, і раптом вона почала скаржитися, що, незважаючи на те, що з дитиною весь свій час проводить саме вона, виховує її, допомагає вчити нове, засинає з нею, але тата вона любить більше. А татко то й удома буває дуже рідко, перед сном поцілує доньку – на цьому й закінчуються батьківські обов’язки. І раптом я згадала своє дитинство. Я була молодшою в сім’ї, мама була вчителькою, а тато – митником, від чого і вдома бував рідко і лише пізно ввечері. Я весь день проводила зі старшою сестрою, бо моїм батькам було легше залишити мене з нею і займатися своїми справами. Але більше часу я проводила з мамою, ніж з батьком.
І ось, одного разу, коли моя сестра була у бабусі, перед новим роком, увечері ми з мамою і татом вирішили вийти погуляти, бо йшов дуже гарний сніг. Сказати, що я була найщасливішою дитиною – не сказати нічого. Це була для мене довгоочікувана прогулянка, разом з обома батьками. У цей момент мені не хотілося ні іграшок, ні насолод, а просто побути з ними разом. Під час прогулянки ми проходили біля торгового центру і мама запропонувала зайти та купити продуктів для дому. Поруч із продуктовим магазином також був магазин іграшок. У мене навіть гадки не було в голові зайти туди, але побачивши на вітрині маленького рожевого зайчика, я не змогла пройти повз. Це була для мене не просто іграшка, а щось, що подарувало мені нові емоції, ті, які я випробувала саме поряд зі своїми батьками, і це залишилося б спогадом про цей вечір усе моє життя. Я підійшла до зайчика, взяла його до рук і зрозуміла, що піти без нього не зможу. Подивилася на маму з татом, але мама сказала, що він дуже дорогий і що мені зараз більше потрібні рукавиці.
В той же момент я роз лучилася з думкою про те, що я матиму цього зайчика. Після цього ми знову пішли до продуктового магазину. Дорогою до магазину тато став переді мною і запитав: -Ти точно хочеш цього зайчика? На що я з блискучими очима кивнула головою, і він пішов і приніс мені цього зайця. З того часу я й не роз лучаюсь із цим зайцем, особливо після того, як батька не стало. І це так дивно, що, незважаючи на те, що багато свого часу зі мною проводила мама, саме світлі та легкі почуття у мене асоціюються з татом…