Після того, як наро дився наш син, нам із чоловіком стало жити важче. Ми переїхали до свекрухи, щоб вона мені допомагала з дитиною, та й платити нам за оренду окремої квартири не було чим. Чоловік заробляв копійки, яких вистачало на мінімальні продукти. І тоді я вирішила, що поки свекруха сидить з дитиною, настав час і мені б підзаробити, хоч і будуть маленькі гроші, але це ж дійсно краще, ніж нічого? Я вийшла на роботу за копійки і кілька місяців поспіль працювала там, поки одна знайома мені не запропонувала роботу поблизу нашого міста, але в кілька разів із більшою зарплатою, ніж у самого мого чоловіка.
Мені дуже сподобалася ця пропозиція, і я погодилася. Після цього наш рівень життя піднявся, ми нарешті змогли дозволити собі знову жити окремо від свекрухи, хоча вона все одно сиділа з дитиною, але у вихідні та ночами знову йшла до себе. Ми вже почали не виживати, а повноцінно жити. Але раптом як моя свекруха, так і мій чоловік почали мені стверджувати, що мені потрібно виходити з роботи. Мовляв, дитині скоро до школи, а свекруха більше не може і не зможе сидіти з дитиною. Я намагалася пояснити, що якщо я вийду з роботи, то у нас знову зміниться життя, ми житимемо як раніше за копійкову зарплату чоловіка та разом зі свекрухою.
А ми що, до цього погано жили чи що? З голоду точно не по мремо. Постійно каже мені чоловік, аргументуючи тим, що його мати вже втомилася сидіти з дитиною і взагалі це мій обов’язок з нею сидіти. Але як можна після такого кар’єрного зростання знову сидіти вдома? З низьким заробітком? Ледве зводити кінці з кінцями? Я так не хочу жити. І ось думаю: може завести няню для дитини, щоб цілий день з нею вдома була, якщо свекруха не хоче? Або просто погодитись і стати жити як раніше? Реально не знаю.