-Ти Лору запросила? -Звісно. -І вона прийде? -Дивне питання, звичайно, прийде. -Нічого не дивне. Вона ж сама, а ми всі з чоловіками. Може, їй з нами буде нецікаво. Взагалі, тобі не здається дивним, що найпопулярніша дівчинка у класі досі одна. -Ну, напевно тому, що вона більше уваги приділяла навчанню, а тепер кар’єрі. У цьому плані їй позаздрити можна. -Та їй у всіх планах можна було позаздрити – розумниця, красуня, блищала на всіх шкільних заходах, з хорошої родини. Ніколи не подумала б, що мені доведеться за неї переживати. -Може потрібно її з кимось познайомити? -А давай запросимо ще й Вадима, друга твого чоловіка. На мою думку, він їй дуже навіть підійде. -Кому підійде Вадим?
Запитав чоловік, що намалювався в дверному отворі. -Лорі. -Ні, Лорі він не підійде. Вона ж стра шна. Подруги ошелешено переглянулися. Це Лора? Увечері вони почали придивлятися до подруги і зрозуміли, що чоловіки бачать у ній. Лора була непохитна, свою думку вона намагалася проштовхнути в будь-якому питанні. Та й нічого зазиваючого в ній не було. Чоловіки відразу бачили, що стосунки з нею побудувати у них навряд чи вийде. Вона до них не готова. До сорока років у Лори з’явився нарешті залицяльник. Вони навіть почали жити разом якийсь час. Але тут помер її батько. Лора, не замислюючись, знову переїхала до матері, щоб підтримати її у скрутну хвилину. Думала, що на якийсь час.
Але з того часу минуло вже десять років, а Лора ще живе з матір’ю і намагається її підтримати. У матері щодня нова болячка. Вона завжди страждає, якщо не за себе, то за дочку. Але тепер її залишати справді немає жодної можливості. Лора не збирається. Скільки матері залишилася невідомо і залишатися з нею для Лори цілком природно. Якось подружки вирішили поговорити з Лорою. – Ти, як і багато років тому, єдина втіха матері. Ну а твоє життя де? Мати тобі просто не дає життя, невже ти цього не розумієш? – Дурниці, – відрізала Лора. – Це мати, чи не дала мені закохатися у 20, а потім у 30. Ну то в 40 я спробувала щось таке збудувати. Було б щось варте того, то ні я від нього, ні він від мене не відмовилися б. І мама тут ні до чого. Ми самі будуємо своє життя та шукати винних – остання справа.