Мама Галини, Ельміра, не працювала з того часу, як вийшла в деkрет. Тоді батько вирішив, що їй нема чого працювати, оскільки він може забезпечити і дружину, і дочку. І, до речі, дуже добре забезпечував. Не скупився на домашні витрати, купував дружині шуби та золоті прикраси з коштовним камінням. Але дружина нічого цього не носила. Ну не в магазин їх надягати. А інших інтересів вона не мала. Будинок – дитина. Дитина – будинок. Все. Більше нічого Ельміру не цікавило. Навіть на свій зовнішній вигляд рукою махнула, перетворившись на сірий колобок, з коротким хвостиком. Адже могла б і за особистого тренера у фітнес центрі заплатити, і всяких візажистів – перукарів відвідувати.
Слідкувати за собою, одним словом. Але нічим таким не займалася. А Артур, чоловік, на відміну від неї, стежив за собою, і фігура, і зуби, і одяг – все на рівні… Зрештою, коли Галя перейшла до восьмого класу, Артур покинув Ельміру. До того ж зробив це досить жорстко. Квартира, в якій вони жили, була придбана Артуром до весілля, заміський будинок виявився власністю мами, машини були на балансі його фірми, а коштовності були замкнені в сейфі в кабінеті Артура. Таким чином, у Ельміри після розлучення залишилися лише шуби та кілька каблучок. Артур посадив дружину і дочку в машину, і відвіз їх до батьків Ельміри, до їхньої однокімнатної квартири.
У своїй бухгалтерії теж чогось там нахімічив, тож аліменти доньці платив мізерні. І стосунків із дочкою не підтримував. Пояснював це тим, що має багато роботи, і часу на дочку не вистачає. Галя просилася жити до батька, але в нього там уже жила нова дружина, тож Артур не погодився… Але ось що цікаво, при тому, що батько так жорстко обійшовся з дочкою, навіть сьогодні, через десять років, Галина звинувачує у своїх нещастях не батька, а матір. І це при тому, що Ельміра відразу після розлучення влаштувалася працювати прибиральницею, щоб забезпечити дочці життя…