Мамо, познайомся, це Тома. У нас буде дитина. Ми з нею житимемо разом, спершу у нас, а потім квартиру знімемо. – Здрастуйте, – привіталася Тома з майбутньою свекрухою. Ольга Захарівна завмерла стовпом від несподіванки, почувши слова свого двадцятирічного сина-студента Антона. Молоді пройшли до кімнати сина… -Молоко на губах не висохло, прогодувати себе не може, а туди ж – “Одружуся!” – Висловилася Ольга чоловікові. – Дівчинка заради квартири та столичної прописки залетіла. Хоче одружити Антошку з собою. Не бувати цьому.
Я вже зумію її вижити… І Ольга Захарівна почала втілювати свій план у життя відомими методами: чіплялася до дівчини, голосно обурювалася її помилками, скаржилася синові, що з Томи нормальної дружини не вийде. Антон протиставити причіпкам мами нічого не міг і зрозумівши, що її тут захищати ніхто не буде, Тома зібрала речі та пішла. Антон зітхнув з полегшенням. Через чотири роки Антон пішов із життя, потрапивши у ДТП. Ще через місяць у батька не витримало серце. Ольга Захарівна залишилася сама. Коли, за три місяці, трохи прийшла до тями, вирішила шукати Тому та онука. Як не дивно, знайти Тому виявилося легшим за легеню. Як з’ясувалося, дівчина за час проживання з Антоном встигла потоваришувати з одноліткою сусідкою. І тепер вони підтримують контакт через соцмережу. Олена, так звати сусідку, принесла до Ольги Захарівни свій ноутбук і тепер показувала їй фотографії онуки.
Дівчинці три з гаком роки. Тут навіть тіста на батьківство не потрібне. Анюта невелика копія батька. Тома з дочкою живе зі своєю бабусею, у маленькому містечку поряд із столицею. Але чи захоче вона говорити із Ольгою Захарівною? Чи може пробачити? Чи дозволить зустрітися з онукою? Ользі Захарівні хочеться вірити, що на всі питання отримає позитивну відповідь. Але вже півроку вона побоюється дзвонити Томі. Олена каже, що треба спробувати. Заради онуки. Сама Олена, як і обіцяла Ользі Захарівні, у цю справу не втручається. А Ольга Захарівна поки що лише дивиться на фотографії онуки та плаче.