У реа німації я лежала із однією жінкою. У нас обох було планове kесарево. А потім нас переселили в ту саму палату, де ми ближче познайомилися. Наталці 42 роки. Ми в процесі знайомства розмовляли, і вона поділилася зі мною своєю історією. Кілька років тому вона одружилася вдруге. У неї був також перший шлюб, від якого вона має дорослу дочку, яка має вже свою сім’ю.
З нинішнім чоловіком стосунки у неї чудові, щоправда, вона й не сподівалася, що зможе завагітніти у такому віці, коли заваrітніла, то і вона, і чоловік були дуже раді. Тільки родичі з обох боків зовсім не поділяли їхні почуття з нагоди ваrітності. Протягом усіх дев’яти місяців вони лізли до неї з непроханими порадами, навіть обра жали, називаючи старонароджучою. По жінці було видно, що їй набридли родичі зі своїми непроханими претензіями, адже це абсолютно не їхня справа.
За той час, що вона провела у ліkарні, до неї приїжджав лише чоловік. Він із турботою ставився до неї і дитині. Вони були схожі на зовсім молодих молодят. Вони виглядали по-справжньому щасливими. Мене дивує прагнення інших людей лізти у чуже життя. Чому не можна просто порадіти? До того ж, варто відзначити, що Наталя у свої 42 виглядала просто чудово. Я впевнена, що вона буде чудовою мамою для малюка.