Через 20 років з нашого весілля, я все ж таки зважилася розповісти чоловікові про зраду, і те, що він може і не батько нашого сина. Але тут сталося несподіване.

Поки ми не були одружені — дуже часто сварилися з різних дрібниць. І одного разу, під час чергової сварки, я зробила найдурнішу помилку у своєму житті: пішла до клубу, напилася, познайомилася з хлопцем – і зрадила свого коханого. Через 2 тижні я дізналася, що вагітна. За моїм підрахунком, батьком дитини міг бути як той хлопець, так і мій коханий. Як би там не було, я розповіла про вагітність свому хлопцеві – і він був щасливий. Весілля зіграли у вузькому сімейному колі. Того вечора я вирішила, що ніколи в житті не проговорюся про зраду.

Минуло 20 років. Коханий виявився чудовим чоловіком і батьком, і ми виховали гідного та порядного сина. Після закінчення університету син оголосив, що одружиться зі своєю коханою. Незважаючи на вік, ми працювали з ранку до вечора. Якоїсь миті у чоловіка почалися проблеми із серцем. Ми списали це на стрес і вік, ось тільки все виявилося набагато серйознішим. Не встигли ми обстежитись – як у чоловіка стався напад. Я лише думала про те, як розповісти про те, що трапилося 20 років.

Advertisment

Адже після його відходу я ніколи не пробачу собі те, що не зізналася йому. Сіла поруч із ліжком, тільки приготувалася говорити – як зайшов лікар і покликав мене до коридора. Сказав, що чоловікові потрібний спокій і лише позитивні емоції. Нині чоловікові набагато легше. Його виписали з лікарні, ми живемо та радіємо успіхам свого сина. Але мене мучить совість, а чоловікі наче щось відчуває. Стримую свою мову лише тим фактом, що ця новина може стати для мого чоловіка останньою.

Advertisements
Advertisements