Мій зять Олег мені ніколи не подобався. Він не поганий чоловік, але я вважаю, що одружилися вони з моєю донькою зарано. Все ж таки обом по 24 роки було. Дочка Віра у мене красуня, така розумна, така відповідальна. Вона могла б собі когось краще знайти, але чомусь обрала саме Олега. Олег зараз працює, постійно працює. Платить добре за орендоване житло, купує хороші продукти, Вірі завжди дає стільки грошей, скільки вона попросить. Але не тільки в грошах щастя. Я не бачу у своєму зяті якусь людяність.
Ось моя Вірочка сильно застудилася, захво ріла. Зараз лежить вдома з температурою тридцять дев’ять, а в неї на руках 8-місячна дитина. Ну і як вона хв ора ще й за дитиною наглядатиме? Я думала, що Олег візьме пару днів відпочинку на роботі, щоб за своєю дружиною дивитися та й з дитиною допомагати. Але Олег мені відповів, що його на роботі не відпустять. Мовляв, лікарняний треба брати, а як це зробити, якщо він сам здоровий. Я не розумію його… ну, як можна кинути дружину в такому становищі.
Вона зараз лежить без сил на ліжку, поруч дитина повзає, а чоловік відповів: – Ну, протримайся якось до вечора без мене. Він думає, що все легко та просто. То ще й донька його захищає. Каже, що він працює, щоб було на що ліки купувати. Маячня якась, заради коханої дружини міг би відпроситися. Це він їй навів про гроші хорошу відмовку знайшов, ось Вірочка і прикривається цим. Завжди всередині себе я розуміла, що Олег – не той чоловік, який гідний моєї дочки.